Нажаханий світ шукає способи зупинити найжорстокішу війну, розв’язану Путіним проти України. І є одна людина, яка, можливо, здатна знайти підхід до кремлівського диктатора.
Ангела Меркель, яка нещодавно залишила пост канцлера Німеччини, протягом своїх 16 років при владі добивалася від Путіна певної міри хорошої поведінки, зокрема заблокувавши його першу спробу захопити Україну в 2014 році.
Меркель має унікальні якості, і її поєднує з Путіним спільна історія, якої немає в жодного іншого світового лідера. Потрібно переконати її повернутися з відставки до активного життя і допомогти врятувати світовий порядок, який вона з усіх сил намагалася зберегти, будучи канцлеркою.
Складні відносини Путіна і Меркель почалися 9 листопада 1989 року, коли впала Берлінська стіна. Для Меркель ця подія стала визволенням від східнонімецької поліцейської держави, у якій вона змушена була жити свої перші 35 років. Незабаром вона зняла білий халат ученого та вступила до Християнсько-демократичного союзу, ставши пізніше лідеркою цієї партії, а потім — першою жінкою-канцлером Німеччини.
Для Путіна листопад 1989 року та подальший крах радянської імперії, якій він служив (він називає це «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття»), призвели до закінчення його кар'єри офіцера КДБ у Східній Німеччині. Меркель на два роки молодша за Путіна, вони — продукти однієї і тієї самої радянської епохи, і тому чудово розуміють одне одного. І в буквальному, і у фігуральному сенсах вони говорять мовою одне одного.
Коли Меркель стала канцлеркою, Путін тестував її характер за допомогою різноманітних прийомів КДБ. Під час зустрічі у 2007 році він, знаючи, що Меркель боїться собак, випустив поряд із нею свого великого чорного лабрадора. Але Меркель не здригнулася. «Він робить це, щоб продемонструвати свою чоловічу силу, — казала вона пізніше. — Він постійно вас тестує, і, якщо ви не чините опір, ви стаєте все менше і менше».
Завдяки життєвому досвіду, Меркель була готова до путінської жорстокості й обману; вона не стала меншою. Під час їхніх численних контактів вона просто ігнорувала його постановочні витівки та зловісне мовчання.
Хоча Меркель іще в 2014 році зрозуміла, що Путін небезпечно відірваний від реальності, вона не відступала, намагаючись, іноді по 15 годин поспіль, знайти хоча б п’ядь спільного ґрунту щодо України.
У подібних ситуаціях, як вона пояснювала, «я зосереджена, як канатоходець, думаючи лише про наступний крок». Путін залишався за столом і зрештою погодився зупинити агресію після того, як Росія анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. Для Меркель заморожений конфлікт завжди був кращим за повномасштабну війну.Її метод під час їхніх багатогодинних переговорів полягав у тому, щоб не переривати бурхливі путінські виступи. Коли він замовкав, Меркель повторювала все, що він щойно сказав, майже дитячою мовою, що позбавляло його буйні заяви драматизму та значного сенсу. «Володимире, — говорила вона, — світ зовсім не так бачить цю ситуацію».
Крижаний спокій Меркель спирався на майстерне знання деталей на полі бою. «Я думаю, що знаю вже кожне дерево на Донбасі», — заявила вона одного разу про цю зону бойових дій. Вона вимагала від Путіна, щоб той із точністю заявив про свою мету, а потім пропонувала кроки, за допомогою яких він міг би її досягти. Маючи наукову підготовку, вільна від егоїзму, ідеології та емоцій, вона розбивала його грандіозні схеми на дрібні, добре керовані частини. «Важливо знаходити рішення», — часто говорила вона.
Тією мірою, якою Путін здатний довіряти, він довіряє Меркель, у якої не тільки сьогодні немає політичних амбіцій, але яка також ніколи його публічно не принижувала і не розголошувала зміст їхніх численних приватних бесід. Відома шанувальниця російської культури, Меркель ніколи не називала Росію «регіональною державою», як це одного разу зробив президент США Барак Обама.
Через два місяці після звільнення Меркель із посади канцлера Путін розпочав повномасштабну війну, якій вона запобігла у 2014 році. Оскільки Меркель пішла, її наступником став недостатньо досвідчений Олаф Шольц, а США виявилися вкрай поляризованими через колишнього президента Дональда Трампа. Путін, напевно, вважав, що тепер може повернути назад катастрофу, що почалася в 1989 році.
Утім, Меркель теж робила помилки у розрахунках. Будучи обережним політиком, вона дозволила взяти гору німецьким бізнес-інтересам і не змогла зупинити проєкт газопроводу Північний потік-2, яким газ мали постачати безпосередньо з Росії до Німеччини через Балтійське море (нині цей проєкт зупинено). І вона не збільшила достатньо оборонний бюджет Німеччини, щоб відреагувати на збільшену загрозу безпеці. Меркель зневажає війни та вважає, що вдаватися до них — це повний провал для державного лідера.
Але сьогодні в Україні вирує війна, а Європа та Захід поринули у постмеркелівську епоху без ясного фіналу на горизонті.Меркель, напевно, єдина людина на планеті, яка не боїться Путіна, не виявляє до нього відкритої неповаги і нічим йому не зобов’язана, і він її, зважаючи на все, поважає. Зважаючи на їхню давню спільну історію, Путін навряд чи посадив би Меркель за далекий край комічно довгого кремлівського столу, куди він останнім часом садить інших глав держав для демонстрації своєї повної незацікавленості у серйозних переговорах.
Путін ставиться до Меркель серйозно і, будучи цілковито ізольованим, повинен на якомусь рівні розуміти, що йому потрібна допомога, щоб спуститися зі свого високого й хиткого дерева, не втративши при цьому обличчя, чого він боїться, і готовий пролити ще більше крові, щоб цього не допустити. Меркель, яка знає Путіна краще, ніж будь-який інший світовий лідер, може допомогти йому. Зі своїм найвищого рівня спокоєм, вона могла б переконати його востаннє: «Володимире, це варварська війна не у твоїх інтересах».
Звичайно, шанси невеликі, але на волосині висить весь світовий порядок, найстійкішим захисником якого була Меркель. Ставки досить високі, і слід ризикнути.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.