У Ніни Був День Народження. Вона Цілий День Поралася На Кухні, Накрила Стіл. Її Чоловік Микола Сів, Гарненько Поїв І Раптом Заявив: – Все, Ніно. Не Можу Я Так Більше. Іду Я Від Тебе. Ніна Так І Застигла. А Микола Продовжував. – Тобі Скільки Років Виповнилося? Правильно, Сорок Один! А Де Діти Наші? Нема. Бо Ти Їх Завести Не Зволила! – Та Що Ти Таке Говориш?! – Сказала Ніна. Микола Встав З-За Столу І Пішов. Ніна Сиділа І Не Знала, Що Робити
Ніна вкотре перерахувала гроші. -Так, не густо… Але що робити? Така вже зарплата, – подумала вона. А треба ще сплатити комуналку, купити продукти, зрештою… Що ж можна придбати? Ніна блукала по магазину і ахала від одного виду цінників, що стрімко змінюються. Вийшло, що вона може купити молоко, батон і пачку макаронів. На масло вже не вистачало, а ось маргарин можна взяти. Ніна пролітала і з кавою, і з чаєм, і з цукерками до чаю, і з сиром, який дуже любила. Залишалося сумно брести до колишньої свекрухи по овочі і вислуховувати чергове: -А я говорила! Ганна Василівна – та ще жіночка. І, головне, що б вона не говорила – завжди мала рацію. Напевно, через свою мудрість вона прожила на цьому світі майже сімдесят шість років. І якби Ніна прислухалася до свекрухи, то не порпалася б зараз у гаманці зі сльозами на очах, а жила б, як усі люди. Або навіть краще! Ось! Краще, гірше, яка різниця. Що було, те минуло. Чоловік Ніни Микола пішов від неї два роки тому. А як пішов – на день народження