У 67-річного Володимира Брички 12 власних дітей, ще двоє – прийомних. Зараз у нього вже 43 онуки. Залишатися осторонь під час війни він не зміг, оскільки весь біль українців Відчуває, як свою особисту. Він жодного разу не засумнівався, коли потрібно було їхати в гарячі точки.
Російські окупанти вбили його друга-волонтера. Як розповідає Володимир, йому в машину кинули гранату і розстріляли. Він згорів у своїй машині разом з продуктами. У Рівненській області Володимир – пастор у місцевій церкві. Волонтерством він зайнявся ще у 2014 році, а зараз возить продукти на фронт. А звідти повертається з евакуйованими. Йому допомагає зять і місцеві жителі. “Сидіння вийняв повністю і поставив такі лавки. Він 30 осіб посадив і люди були настільки налякані, тому що обстріли були”, – додала одна з дочок пастора. У селі допомогли влаштувати тимчасовий притулок для біженців. Потім їх відвозили далі – в безпечні міста або на кордон. Одну з таких евакуацій Володимир згадує зі сльозами на очах. Він вивіз з Ворзеля цілий дитячий будинок.
“Це дитячий будинок ми забирали. Ми просто брали випадкових людей, щоб вони тримали. 52 немовлят і малюків до 3 років вивозили з Ворзеля. Голодні і холодні, близько місяця прожили під російськими обстрілами. Вони перелякані, ми чужі люди, хто ж ми. Приїхали чужі дядьки і їх хапають і вантажать в якийсь бус, кудись везуть”, – розповідає Володимир. Він зізнається, що їх плач досі у нього в голові. А ще одна евакуація у пастора викликає посмішку. Він на дорозі виявив 85-річного чоловіка з велосипедом. Виявилося, що пенсіонер проїхав на цьому велосипеді 75 кілометрів, а потім ще близько 10 кілометрів тягнув велосипед по лісі за собою. Чоловіка звуть Володимиром і тепер тезки зв’язуються один з одним по відеозв’язку. Зараз 85-річний українець завдяки пастору знаходиться в Німеччині, у дочки. Зараз вже відновлюється та освоює тренажерний велосипед. У селищній раді підрахували, скільки людей вдалося врятувати Володимиру Бричке – понад 1800. Селищний голова Григорій Таргонський повідомив, що прийнято рішення представити пастора до державної нагороди Героя України Володимир себе героєм не вважає. Він каже, що робить те, що повинен. Зараз він знову збирається в дорогу – відвезти найнеобхідніше тим, хто цього потребує.