К основному контенту

Микола Йшов Коридором, Як Раптом Побачив Прибиральницю, Яка Мила Коридор. Вона Була Дуже Зсмучена. – Щось Ви Якась Сумна? – Сказав Директор. – Що Сталося. – Та Нічого, – Відмахнулася Галя. – Я Ж Бачу, Що Сталося, – Наполягав Микола. І Галина Розповіла Йому Про Свою Проблему. – Так…Будете Йти Додому, Зайдете До Мене В Кабінет, – Раптом Сказав Він. Закінчивши Роботу Галина Зайшла До Директора. – Ось Тримайте, – Микола Простягнув Галині Якусь Коробочку. Галя Відкрила Її І Ахнула. – Я Не Можу Це Прийняти, – Тільки Й Промовила Вона

Микола Андрійович, директор успішної, хоч і не дуже великої фірми, у піднесеному настрої йшов довгим коридором до свого кабінету. Його фірма займала цілий поверх у офісному центрі. Сьогодні підготують усі документи, і завтра буде укладено дуже вигідну угоду. Фірма буде забезпечена безбідним існуванням щонайменше на два роки.

Прибиральниця Галя мила підлогу в коридорі з таким сумним і пригніченим виглядом, що Микола Андрійович мимоволі звернув на це увагу. Він зайшов до кабінету, зняв дороге пальто, поклав портфель на стіл. Прибиральниця не виходила з голови.

«Та мало що може статися, — умовляв Микола Андрійович сам себе, — син двійку приніс, чоловік образив. Не треба лізти у чуже життя».

 Микола Андрійович спробував зайнятися справами, але не вийшло. Він вийшов із кабінету і з діловим виглядом попрямував у бік прибиральниці. Порівнявшись з нею, він запитав:

– Щось ви сьогодні якась сумна?

Чесно кажучи, він не знав, яка вона буває у звичайні дні, він її не помічав: прибиральниця та прибиральниця, прибирає добре, зауважень немає.

– Все нормально, Миколо Андрійович.

– Так? А сказали таким тоном, ніби ні.

Прибиральниця неохоче посміхнулася:

– Все нормально.

– Так, не обманюйте мене і кажіть, що ж сталося?

– Загалом нічого страшного, історія звичайна на наш час. Через мобільний телефон переживаю. Дочка старша дуже вже хотіла. Купили. Тиждень вона походила з ним, а вчора вчителька всіх дітей виставила з класу, а телефони, у кого вони були, сказала залишити на столах, всього сім штук, щоб діти на перерві більше рухалися, а не стояли біля стінки і не грали в телефоні. Ну, знаєте, там ігри всякі. Повернулися зі зміни, а телефонів і немає. Хтось двері відчинив і телефони забрав. Моя Оленка дуже переживає, весь вечір мене питала: «Мамо, а телефон, можливо, знайдеться?» Втішала, звісно, ​​як могла. Вона маленька в мене, вісім років, забуде той телефон, у неї ще багато буде в житті поганих ситуацій. Просто шкода її, дуже вже вона переживає.

– Це, звісно, ​​неприємно. А вчителька ваша теж хороша. Для чого вона так зробила?

– Ні, вона хотіла, як краще.

– А вийшло, як завжди. Але ви не засмучуйтесь.

– Звісно. Доньку лише шкода.

– Це зрозуміло, – сказав Микола Андрійович і пішов далі до виходу.

«Скоріше за все, — думав він, — їй не лише доньку шкода, а й себе. Не надто багато я їй плачу. Напевно, щоб купити доньці телефон багато в чому собі відмовляла».

Микола Андрійович розвернувся і пішов назад, він мовчки пройшов повз прибиральницю, а входячи до кабінету, озирнувся і сказав:

– Коли ви закінчите, зайдіть до мене.

– Я вже у вас прибрала. Щось не так, Миколо Андрійовичу?

– Ви мене не зрозуміли. Коли все закінчите, переодягнетеся, то перш, ніж йти додому, зайдіть до мене. Добре?

– Добре, – трохи розгублено сказала прибиральниця.

Микола Андрійович сів за свій стіл, на робочому столі монітора відкрив папку із написом «Персонал».

– Отже… Галина Вікторівна Микитенко, 34 роки, освіта середня спеціальна… адреса, домашній телефон… живе одна із двома дочками… Ясно.

Галина зайшла в кабінет директора в осінньому пальті та осінніх чоботях. А надворі зима, грудень місяць.

– Прийшли? – Запитав Микола Андрійович, – добре, ходімо.

На вулиці він спитав:

– У вас середня спеціальна освіта, Галина Вікторівна. Хто ви за фахом?

– Бухгалтер.

– А чому за фахом не працюєте?

– Діти маленькі, нема з ким залишити. Старша до школи ходить, а молодшій лише чотири роки. У дитячому садку місць немає, та й платити за нього мені важко.

– А чоловік, даруйте, де?

– Його не стало два роки тому.

– Зрозуміло. Ну от ми й прийшли.

Вони стояли перед входом у торговий центр. Народу було багато. Микола Андрійович зайшов в один з магазинів електроніки і обрав не найдешевший телефон, але не такий вже й дорогий. Галина здивовано мовчала, спостерігаючи за процедурою покупки.

– Це вашій дочці, — сказав Микола Андрійович, коли вони вийшли на вулицю з павільйону, – звісно, ​​у дівчинки в житті буде багато складних ситуацій, але й щасливі моменти нехай теж будуть.

Галина ледь чутно пролепетала «Дякую» і дуже зніяковіла.

Микола Андрійович посміхнувся:

— До побачення, Галина Вікторівна, до завтра.

***

Вранці у себе в кабінеті Микола Андрійович знайшов тарілку, накриту білою серветкою. Під нею виявилися домашні пиріжки.

Пролунав стукіт у двері, увійшла Галина. У жінки блищали очі, вона помолодшала років на десять.

– Микола Андрійович, спробуйте пиріжки. Ми з донькою пекли. Дякую, донька така щаслива. Ми не знаємо, які ви любите: ці з капустою, ці з картоплею, а ці з повидлом. Їжте на здоров’я.

У грудях Миколи Андрійовича щось ворухнулося, стало дуже приємно, тепло й радісно на душі, подумалося, що якщо на тому світі Господь захоче нагородити його, він відмовиться: він своє вже отримав.

Популярные сообщения из этого блога

Бумеранґ повернувся!10 хвилин тому трaпuлoсь нaйcтрaшнiшe

  По слухам, младшего сына президенту Белоруссии подарила Ирина Абельская. В середине 90-х годов она работала у главы страны личным врачом. Младший сын президента Белоруссии Александра Лукашенко появился на свет 15 лет назад. Наследник главы государства Николай повсюду следует за отцом. Однако личность матери юноши для многих до сих пор остается загадкой. Известно, что Лукашенко с 1975 года женат на Галине Желнерович, но, по слухам, не живет с ней уже с начала 90-х годов. В браке у белорусского лидера родилось двое сыновей: Виктор и Дмитрий. А вот имя родительницы младшего ребенка президента страны точно неизвестно. Сам Лукашенко предпочитает этот вопрос никак не комментировать. Он лишь единственный раз упомянул, что она врач, и больше не назвал никаких данных. Младший сын президента Белоруссии Александра Лукашенко появился на свет 15 лет назад. Наследник главы государства Николай повсюду следует за отцом. Однако личность матери юноши для многих до сих пор остается загадкой.Изв

Буйнова похоронят рядом с Заворотнюк…

  Певца похоронят рядом с родными Анастасии Заворотнюк Страдающий онкологией Александр Буйнов уже забронировал себе место на кладбище. Участок, который он для себя выбрал, находится на кладбище неподалеку от деревни Анкудиновское Новомосковского административного округа, неподалеку от могил родственников звезды сериала «Моя прекрасная няня» Анастасии Заворотнюк — отца актрисы, ее старшего брата и его жены. Напомним, что теледива тоже уже не первый год борется с раком — злокачественной опухолью головного мозга. «Я забил себе место в деревне, где я живу. Зачем мне Москва?» — заявил он в беседе с журналистами «Экспресс газеты». Известно, что у звезды есть шикарный дом в поселке Крекшино в Подмосковье. Именно возле этого поселка и расположено вышеупомянутое кладбище. Буйнову диагностировали рак предстательной железы около девяти лет назад — в 2011 году. Благо, недуг был обнаружен на ранней стадии. Шоумен прошел курс химиотерапии, после этого случилась ремиссия. Но через несколько л

«Стало погано, лікарі не встигли!» — це сталося 15 хвилин тому, велика втрата для всіх нас, як тепер ми без неї

  За словами В’ятровича, Іван Вакарчук «зробив так, що від 2008 року майже по пів мільйона українських дітей завершують школу із надією на чесний вступ, і ця надія не марна. Він поставив безкомпромісно питання якості освіти в нашій вищій школі, почав піднімати престиж природничої, математичної та фізичної освіти в школі».Голова Інституту нацпам’яті наголосив, що Вакарчук повертав українській мові належне їй місце, не забуваючи про мови меншин, особливо – кримськотатарську. «Він був науковцем високого рівня і робив усе, щоб держава створила умови для науки в університетах. З того часу освіта зазнала ще реформ на краще, але розворушити цю застиглу систему зміг саме Вакарчук. «Фізик твердого діла» – так назвали його тоді медіа і тут не було перебільшень», – резюмував В’ятрович.Пізніше трагедію підтвердив і сам Вакарчук, заявивши, що помер не просто його батько, а й найкращий друг. “Сьогодні не стало мого найближчого друга … Людину, яка відчувала, розуміла, і знала мене краще, ніж